Продзвенів будильник. В кімнаті почала грати мелодійна, але досить активна музика. Анна лежала головою на моїй руці, повернена спиною, а моя вільна рука обіймала її за живіт. Відчув, що пальці її ніг, так само як і ступні, почали рухатися в такт тихеньким барабанам з колонок. Вона повільно посунулась до краю ліжка, що дало їй можливість обережно звільнитися від моїх обіймів, якби я спав, я б не відчув, що поряд її вже не має. Чотирма злетами на носках вона подолала межі спальні та коридору.
Мелодія в кімнаті уповільнювала свої ритми, наче прагнула знову ввести мене в сон. З кухні донісся потік води з крану, що бив по керамічному склу чайника. Анна наспівувала відому La Vie En Rose з учорашнього фільму. Я зіжмакав під голову її подушку й вдихав ще теплий її запах. Вона, тим часом, запарювала для нас каву, - запахкотіло корицею, яку вона додавала кожного ранку.
Анна повернулася до кімнати, побачивши, що я не сплю – Доброго ранку! – сказала вона посміхнувшись своїм тонким голосом, відчинила дверці шафи, взявши звідти білий блузон та чорну спідницю, прудко вийшла з кімнати й захлопнула двері ванної кімнати.
Я відчув здивування. Зазвичай я прокидаюся раніше, а вона досипає до тієї миті, коли все потрібно робити дуже швидко, бо до виходу хвилин двадцять. Зазвичай я запарюю каву, а вона вбігаючи до кухні, чмокаючи мене в губи, засипає чайну ложку кориці й біжить в ванну. Зазвичай вона підмальовує вії, збирає волосся в хвіст, а сьогодні Анна вийшла з легким макіяжем, що помітно змінював її, й трохи розтріпаним розпущеним волоссям. Тепер вона ледь посміхалася, наспівуючи все ті ж мотиви.
Виникло почуття підозри. Зі спини я дивився на вже одягнену Анну, бачив як вона сіла за стіл, почув як її пальці полистали жіночий журнал, що вже котрий місяць лежав, забутий якоюсь з її подруг. Мені хотілося продовження, зрозуміти, що не так. Але вона тільки зайшла до перед покою, одягнула туфлі на тонких високих підборах, крикнула мені «Перший пішов!» і я почув як закриваються за нею вхідні двері.
Я підвівся й присів на край ліжка. Затримав дихання й насупивши лоба почав свій ранок в кухні з теплої кави.
День на роботі почався жваво, але досить нервово. Пройшов він не швидко, а мабуть в довгих роздумах про вранішню поведінку Анни, що заважали працювати й не давали креативності зазирнути до голови. За день я отримав пару есемесок від неї, звичайного підбадьорюючого характеру, що полегшували мені хвилини роботи за документацією.
На вечір в мене була призначена зустріч з друзями в Старому барі, але настрою для підтримання пліток в мене не виявилося, тому пробувши годину з компанією, я поїхав звичною дорогою додому.
Половина десятої. Зайшовши в квартиру, я опинився в повній темряві. Навпомацки пройшов до кухні, де й увімкнув світло. На столі стояло відро з квітами, волошками, якщо я не помиляюся, й лежав, заляпаний водою, аркуш паперу:
«сьогодні тобі доведеться побути на самоті вибач але так має бути я вирішила що ти маєш остаточно зрозуміти свої відчуття свої почуття щодо нашого спільного життя бо буденність мене вбиває мене вбиває місто в якому я зараз знаходжусь мене вбиває твоя постійна зайнятість та обдуманість але з нею знаю доведеться миритися й знаходити компроміси тут я не претендую на перше місце завтра буде наш рік завтра буде твоє свято й маєш ти чорт забирай зрозуміти підбити кінцівку цього всього бо в мене не вистачає терпіння я хочу відпочинку я хочу енергійного сміху нашого сміху
завтра ти прокинешся як завжди з моїх запахом в тебе буде три години часу
завтра я прокинуся в іншому місті на завтра обіцяють зливу тому я одягнула гумові чоботи я буду дихати повітрям просякнутим вологою я буду вільно ходити по мокрій бруківці я буду малювати й писати в подарованому тобою блокноті в тільки-но відкритих кав’ярнях в пустих кав’ярнях бо жителі цього міста на вихідних встають в час сієсти мій день пройде в чеканні в пошуках нових перпендикулярів на географічних картах міста дощу відбудеться багато нових знайомств з старими загубленими в часі архітектурами вип’ється вдосталь живильної рідини в закладах з цікавими автентичними дизайнами а після я замовлю таксі що завезе мене до аеропорту».
На столі стояло відро з квітами, лежав аркуш заляпаного водою паперу та блакитний конверт з підписом. Взявши останній до рук, побачив в ньому три авіа квитка: один – «kyiv - lviv», на двох інших видрукуваний зворотній шлях. Рішення прийшло само-собою...